зелений день, зелені вікна, штори,
усе таке, якщо дивитись черз скло.
зеленим може бути навіть море,
хто зна, що буде через років сто...
мене не буде, тебе, не буде їх,
мамулі молодої, що сидить напроти,
перетворює у плач дитячий сміх,
людей маленьких маючи за ідіотів,
які не знають - вони і є зірки,
А я не знаю, що може в світі статись,
щоб зникло сонце й ластівки.
особливість їхня - вміють повертаись.
а ми, якщо пішли, то назавжди,
якшо забули - згадати не підсилу,
будуючи завіси із води,
ми на корінні обрубуємо крила.
рубці вдіваєм у пОм'яте лахміття,
купуємо собі будинки з бруду
і, знаючи, що вже через століття
цього не треба, цьго не буде,
усе одно, ховаємся в коробці у своїй
і замість того, щрб вічно жити,
кричимо, складаючи всілякий гній:
сто років може він ще прослужити!
...
сто років можуть бути в банці шпроти,
лежучи в теплі десятки тисяч днів,
та думаю, що більшість з них не проти
аби в прекрасний день хтось їх відкрив.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554430
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.01.2015
автор: someоne