Шукаючи твої очі

Серед  повій,  шукаючи  твої  очі,  допивав  віскі.  
Не  враховуючи  океан,я  досі  твій,а  ти  промиваєш  мізки.
Моя  маленька  дівчинко,  у  мене  зима  доволі  холодна.
Я  згадую  твої  сонні  очі.Хіба  ж  це  так  можна?
Над  моїми  гарячково-порваними  фотографіями  не  плачеш.
Скоріше  з  іншим  вже  давно  п'єш  вино  й  шепочеш.
Менше  року  ти  думала  в  стилі  "закохана".  
І  мабуть  ,вистачило.Тепер  я  буду  гостем  непроханим.
А  ти  знаєш,  ще  залишилось  три  місяці  
Від  того  року,що  терпів  я  силоміць.
Мене  зухвальці  переконували  не  віситись,  
А  я  тримав  пляшку  в  руці  й  шукай  убивць.  
Я  не  боєць,далеко  не  такий.  Твій  голос  тихий  і  чіткий  
Мене  зробив  якимось  легковажним.  
А  потім  враз  усі  подій,  дні,  міста  як  бруд  важкий.
Тепер  я  тут  вже  не  жаданий  й  недосяжний.
Хтось  клявся  ,  що  любитиме  повік.
Хтось  клявся  всім  на  світі  -  не  забуде.
Де  ж  твоя  усмішка  ,обличчя  ,що  вторік?
Я  знову  помиливсь,  її  не  буде.  
Вечірні  сутінки  крадуться  в  твоє  місто.
І  вітер  граючись,  шепоче  в  теплу  шкіру.
Хто  ж  знав  що  в  світі  аж  так  тісно?!
Чому  ніхто  не  вкрав  в  мене  довіру!
Мені  прийшла  маленька  телеграма...
Там  сказано  було  ,що  не  стерпіла.
Вином  червоним  ти  себе  приспала.
В  часи  морозів  саме  так  зігріла.
Я  уявляю  твої  кольору  волошок  змерзлі  губи,
Закам'янілі  очі,  що  так  вабили  собою.
Серед  нічного  мороку  шукаю  собі  згуби.
Пробач  мені,  скоро  ...буду  з  тобою.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554471
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.01.2015
автор: Юлія Антоняк