Павутина твого обличчя така тоненька і така проста. Але всеодно бездоганна для мого серця.
Там де ти бував вчора, вже осліпли небеса і захлиснувся вітер, а ти навіть не здогадуєшся про це. Твоя павутина вовтузилась у моєму волоссі, і там загубилася, а що мені тепер? Відстригати її чи залишити? Не буду чіпати, а то заболить, нехай собі буде там. А може вітер колись відплатить тобі, коли повіє в твій бік крижаною прохолодою, і небеса нагрюкають на тебе грозами?.. А може, навіть трава-ковила замотає тебе в клубок. Але щоби там не було, ти знаєш, що я всеодно не дам їм цього зробити, а може, я ще подумаю… От тільки ти не намагайся більше залізти в моє проміння, бо пошкодуєш… Не треба нарікань, живи там із Сонцем і з лісом, з ніжністю і вітром. І знай, твоя павутина в моєму волоссі вже тоншає…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554667
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.01.2015
автор: Fiala