Людина звика до оселі
Неначе собака до буди,
Страждає, живучи в готелі,
Вертає додому із всюди.
На затишок і відпочинок
Від галасу і нервування,
У добрий надійний будинок
Для тихого розміркування.
Собаку на прив’язь саджають
І буду встановлюють поруч,
Та прив’язі люди не мають,
Бо в них почуття беруть гору.
Тож люди оселю рідненьку
Завжди бережуть й пам’ятають
Так само як тата і неньку,
Які їх так люблять й чекають.
22.01.07.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554752
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 26.01.2015
автор: Георгій Федорович