Ось так ось, брате, ми й живемо,
Не знаючи куди іти,
І, що приготувало небо,
Нам не відомо. Віщі сни,
Ми не листаємо щоночі,
Але є мрія і мета,
Тому, не опускаймо очі,
До переможного кінця,
Без сумніву таки дійдемо,
Там на краю вершин життя,
Щось нами втрачене, знайдемо,
Світанок згубленого дня.
Неначе кінь стальний несуться,
Роки, невпинно, день за днем,
Лише ті ниті не порвуться,
Які з любов’ю ми плетем,
І друзі вірні не оставлять,
Якщо все ж вірними були,
Їх береже не тільки пам'ять,
Літа, ту дружбу зберегли,
І ті, кого в своєму серці,
З коханням згадуємо ми,
Не зрадимо під страхом смерті,
Хоч і не з нами вже вони.
Тай, щоб знайти оту єдину,
Не раз життя нас проведе,
Підкинувши не ту стежину,
Туди, де серцю все не те,
Не раз ламаємо ми долі,
Щоб щастя вічне віднайти,
Душі приховані паролі,
Повідомляємо не тим,
Та все ж кохання, дружба, щастя,
Прийде, і засіяє небо,
Забудемо про всі нещастя,
Тоді ось, брате, заживемо!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554806
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.01.2015
автор: Янкевич Віктор