Привіт! То що, забув як ми разом єднанні були?
Забув як причароване зі мною спілкувався?
Забув як ти до мене волав із інкунабули?
Щоб я із сьогодення мого із тобою знався?
Забув, як я тоді казав на що чекати треба?
Про перегони, тягар і високу вартість хліба...
Забув. Визнаю: винен, на жаль, це я тебе забув.
Забув як я натхненно і безтурботно жив та був
Безтямно щасливий, бач, у життєвих навіть болях,
Як не знав, що буду задіяний у чужих долях.
Знати, як казав Оруел, страшний для людей тягар,
Бо мимоволі падаєш в коло остраху і чвар.
Не знати, як казав Оруел, - самооборона,
Щоб на тебе не падало нездоланності гроно.
Напевно, вибач, зараз ховаюсь за Оруела,
З тобою говорю, але не говорю з прийдешнім
Самим собою. Боюсь, мабуть, що з'явиться рило
Правди: я все життя був не правим і стало грішним.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554883
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 26.01.2015
автор: Левчишин Віктор