Козацька січ. Лиха година.
В жалобі ненька Україна.
Хто винен в цій різні кривавій?
Кому довірили «Булаву»?
Питання постає нам знову:
Хто не напився досі крові?
Кому завжди всього замало?
Із білокам’яної жало
Спрямовано у наші спини…
Їм заважа наш цвіт калини.
Нема Вкраїни, як держави –
Є територія кривава,
Є полігон чужої влади,
Де шалапутінські бригади
Випробування чинять зброї,
А ми, панове,тут ізгої?..
Тут, де батьків святі могили,
Де вперше ніженьки ступили,
Зізнався вперше, що кохаю,
Садок вишневий,хата з краю.
Лунають соловейка трелі,
Дитятко спить собі в купелі,
Курносе смокче мамі груди…
Ми, з рештою, є мирні люди.
Ми толерантні, дуже чемні.
Але літа прийшли буремні,
Де звичне все до цього – рушать
Оті, що лише «б’ють баклуші»,
Для кого «пєчка» на колесах,
На ній нероба,чи «повєса»
Вже тридцять років там просидів
І зла у цьому ніц не видів.
Чуже так вабить його очі,
Брехню у світ несе, стрекоче,
Чекаючи при цьому плати,
За вільний дух, політ крилатий…
О, Господи! Надай нам сили
Не втратити ці вільні крила!
Сергій Бабінчук . 30.05.2014р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554989
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.01.2015
автор: Сергій Бабінчук