У ті самотні весни, коли сум
Захмарював мій обрій без упину,
Я вірила, тамуючи сльозу,
Що я тебе колись таки зустріну.
Стихали ранки...
Догорали дні...
Пливли роки, мов тріпотливі хвилі.
Осіннім листом
Падали до ніг
Останки мрій...
Холодні і безкрилі...
А я чекала. Всім наперекір!
(Надія до останку не вмирає)
Гарячі очі зводила до зір:
«Чого ж мене так довго він шукає?»
І от...
Жаданим цвітом зайнялись
Сади весняні. І дві стежки в полі
Зійшлися і в одну переплелись.
Мене знайшов ти в лабіринтах долі!
Ти від самотності мене вберіг.
Сум розчинився в райдузі квітчастій!
Весняні зорі падають до ніг.
На щедру долю.
На любов.
На щастя.
© Ірина Васильківська
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555084
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.01.2015
автор: Ірина Васильківська