- Мамо! Я йду! Я захищатиму країну!
- Кохана! Пробач мені. Я не покину сина!
Лунають в пам"яті слова
Неначе тут, ось, тільки но сказали
І що хвилини згадує вона,
Чекає. До неба руки тягне з молитвами!
В очах її кипить солоне море...
Печаль по всьому тілу ріки розлила,
А серце лопнуло на двоє
Бо чоловіка й сина покликала війна!
Ті половинки серця обпікають,
Горять несамовитим вогнищем,
Лихі думки не полишають
Від того плаче день за днем...
Прекрасні очі зморшки захопили
Бо ж і вона воює. Тільки із собою...
У янголів благає сили,
Щоб між людей справлятися з журбою.
Ще молода, вродлива, сильна.
Та видає струмочком сивина.
Мріє, що країна буде вільна,
І поруч вся її сім"я...
- Мамо! Я живий! Я повернувся!
- Кохана! Заради тебе, мила я боровся!
Сидить та жінка наче не жива,
Сутулу тінь кидає помінь сонця.
Поки чекала на оці слова
Божевілля стукало в віконце...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555723
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.01.2015
автор: Катерина Сокіл