Я не буду виднітись нікому,
Ліпше просто не бачити щастя.
Я не хочу вертатись додому,
Мені вдома, неначе у пастці.
В ланцюгах безвіконної днини
Невагомим стає існування.
Повсякчас відчуваю провину.
На заслання його! На заслання!
Може, там я збагну, де потрібен,
Не загострюючись у майбутнім.
Бо минуле моє дійсно хибне,
В ньому досі думками присутній.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555738
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.01.2015
автор: Митрик Безкровний