Високо в горах колись було багато драконів, золотих та сріблястих. Оце так було видовище, коли вони, виблискуючи на сонці, кружляли між хмарами! Жили дракони в печерах, до людей ніякого діла не мали, але почали їм дошкуляти Жадібні Мисливці. Вони приходили гуртом та приносили повні руки усіляких причандалів для полювання, від рушниць до заклинань на старовинних пергаментах. Мисливці винищували чарівних істот по одному у їхніх печерах, бо потрібна їм була золота та срібна луска, що прикрашала спини драконів. Відтак дракони знялися і полетіли шукати іншого місця для життя, окрім тих, хто мав дитинчат.
Дракон, про якого йде мова, мав золоту маму та сріблястого тата, які дуже його любили та піклувалися про нього, адже він був ще занадто малий, щоб виходити з печерки.
- Наш малюк такий гарний, сріблястий, як я, - радів татко-дракон.
- Не хотілось тебе розчаровувати, любий, та у нас дівчинка, і вона золота, як мама, - усміхнулась драконячою посмішкою його дружина.
- Ось я піду ще подивлюся, - поліз татко до печерки.
- Ну що?
- Дівчинка, але срібляста.
Здивувалась мама і полізла й собі перевіряти. І так вони сперечались півдня, а потім витягли бідне дитинча на білий світ, та мало не загубили, бо як тільки дракончик опинився на траві, одразу став смарагдовим.
- Як таке могло статися?- запитав тато у мами.
- Можливо, я дуже переймалася тим, що знайдуть мисливці нашу дитинку, і вона народилася такою непомітною на тлі трави.
- Вона дзеркальна, тому мені здається сріблястою, а тобі – золотою, - здогадався тато-дракон.
- Це добре чи погано?- запитала мама.
- Поживемо – побачимо, - відповів татко.
Але так сталося, що Жадібні Мисливці забрали дитинча в полон, і не вберегла дзеркальна луска. Та хоч залишилося живим, бо не мало на собі золота та срібла.
Мисливці продали малого дракончика до зоопарку при дворі заморського султана. До золотої клітки причепили напис про те, що сидить в ній страхітливий людожер Дзеркальний дракон з Високих гір.
Мала сумувала за батьками та рідними горами, але ніхто того не помічав, усі з острахом підходили до клітки. Люди вірили в плітки про драконів, тому бачили лише те, чого боялися.
- Дивись, які в нього пазурі!
- А хвіст який страшний!
Дівчинка-дракон тільки тяжко зітхала, а вони знову за своє:
- Зітхає, бо не може нас з’їсти!
Дракончик їла в них на очах свої улюблені ромашки, але відвідувачі кричали:
- Прикидається! Хоче обдурити нас!
Та одного разу підійшов до клітки малий хлопчик, він не вмів читати, тому відразу зрозумів, що перед ним добра істота. Хлопчик проліз між ґратами, бо був надзвичайно худеньким, і почав гратися з драконячим хвостом. А коли він помітив, що віддзеркалюється, то почав так дзвінко сміятися, що прибігли слуги й завмерли, немов вкопані.
Син султана, Аскер, єдиний та довгоочікуваний, був вертлявим непосидючим хлопчиком, тому він часто втікав, пролізаючи через найменші шпаринки. Його зазвичай швидко ловили, але він навчився так прудко бігати, що досяг аж до клітки. Уявіть собі почуття тих охоронців та няньок, які знайшли маля в обіймах дракона!
Відтепер малий Аскер приходив до клітки щодня і грався досхочу, бо його батькові дуже була до вподоби думка про те, що його син приручив страшного дракона.
Від довгого спілкування Дракон і Аскер почали добре розуміти один одного. Точніше кажучи, малий почав, бо дракони мають таке вміння – розуміти всі мови.
Дівчинка-дракон розказала все, що знала своєму другові. Він став єдиною людиною, яка так багато знала про драконів. Коли він виріс, то написав про них наукову книжку, а не став великим воїном, як мріяв його батько. Він знав навіть, чому так сталося, що з’явився Дзеркальний Дракон.
Виявляється, дракони розуміють, про що говорять батьки ще до народження. Мала знала, що татко хотів, аби вона була сріблястою, а мама – золотою. Отож, щоб догодити їм обом, вона вирішила стати дзеркальною, і ось так склалася її доля.
Коли Аскер підріс, то відкрив важкі засуви на дверцятах клітки, як тільки зміг це зробити. Він був вже достатньо дорослим, щоб розуміти, що ані дружба, ані любов не сумісні з кліткою, навіть золотою.
«Коли тебе не розуміють, то як клітка», - подумала Мар’яна, коли дочитала казку.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555784
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.01.2015
автор: єва гелена лєх