Життя пусте, мізерне, вбоге…
Волає-стогне: «Допомоги!»
А час не жде…
Кричить сім'я, держава, влада…
Хоча б лукавая порада!
Та все – не те…
А ще… душа… І це найважче,
бо тут не вибереш, хто кращий,
а хто – не наш, бо… не такий…
А світ жорстокий і німий!..
Усе німе! Хоч репетують
(самі ж давно уже не чують,
бо не дано…),
що правда є, і є держава,
що є… історія і слава,
що Україна процвітає
в добрі й здоров'ї…
Славний рай –
отой забутий Богом край…
Яка ганьба! Яка зневага!
А чи й була якась повага
хоч до святого?!.
Не було! Усе з брехнею загуло –
вже не вернути!
Чи, може, й нам долить отрути
в гріховну пащу? Злом – на зло?
Щоб і нащадкам так було,
як нам тепер?..
О доле, доле,
як гірко правда твоя коле!
Карає тяжко!..
Що ж робити?
Невже й надалі тихо жити,
як всі жили?..
А як же діти? Як онуки?
Нас проклянуть вони з розпуки
за ці гріхи!
Вкраїнці, рідні, схаменіться,
тверезо правді подивіться
в розпусні очі!
Давно приспана вже!
Не хоче ніяких змін!
А чом би й ні? Заснула й спить…
Хоч ви просніться! Уставайте!
Одвічні ґрати розбивайте,
бо… пізно буде!..
Вкраїна ж ненька не забуде
своїх дітей!..
Й воскресне все:
І правда, й доля,
і не лукава – справжня воля!
І щирий сміх, й душа – як казка!
Усіх огорне Божа ласка
і на добро благословить!!!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555810
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 30.01.2015
автор: РОЯ