А я за твій дотик ладна продати дияволу душу,
Та все ж повсякчас себе стримую сотнями «мушу».
Я дихати мушу без тебе… щодня щось робити.
Та й найважливіше – я мушу без тебе жити.
А внутрішні інквізитори пильнують, немов конвоїри.
Їх не обдуриш, знають вони, що насправді я іншої віри.
Тієї, що тягне до тебе…Так палко, нестримно, жагуче…
І в цій боротьбі програш розуму, на жаль, неминучий.
Вже стягують хмиз оберемками і закладають багаття…
Ця внутрішня страта – моє щоденне прокляття.
Дзвінок телефону…Відбій?! Ні, не можу…
Ну що ж я… готова до страти.
«Привіт, звісно ні…від чого міг би ти відволікати?!»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555851
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 30.01.2015
автор: Калатея