Ширяє небом пір’ювате птаство,
І викрутасом вигарцьовує політ,
Яке ж на голову мені упало гадство —
Від темряви мій утопає світ.
Канон біблійний нічому́ не учить,
Індійські веди лиш набір із букв,
Своїм же неуцтвом себе ж і губить —
Сей світ, вмираючи під тілом Нут.
Цураються того, що варто знати,
Не знають те, що їм дає життя,
Вони немов глухі, німі й незрячі,
Проте ж якось ведуть своє Буття.
Усе мені осточортіло — годі
Гуляти в лісі межи голих пнів,
Збирати квіти на суспільному морозі —
Все, Боже, запускай свій ясний гнів!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555870
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.01.2015
автор: Вогнелис