Яке високе небо у ілюзій!
Який п’янкий і звабний аромат!
Кохання, радість, незрадливі друзі,
Жаданні, як і безліч літ назад.
І у казкову височінь бездонну
Допитливо вдивляється душа…
Невже чуття мої колись схолонуть
І світ утратить неймовірний шарм?
Невже колись складе надія крила
І хмари занавісять горизонт?..
Завзяття серця – юності мірило
Мені іще втрачати не резон!
Хай котять хвилі голубі тумани
Ховаючи і пристань, і межу –
Я непокорі присвячу осанну,
Зневіру прожену, немов чужу.
Нехай роки мої невтомним клином
Злітають за одвічні рубежі –
Я кожну подаровану хвилину
Смакую, не утомлюючись жить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555915
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.01.2015
автор: stawitscky