Я хотів би заламінувати цю мить.
Щоб кожна клітинка мого тіла пам’ятала тебе,
ніби свій власний генетичний код.
Я кріоную нас обох і через кілька століть
який-небудь вчений відкриє безсмертя
Ми розірвемо вічність на після і до
теперішнього нашого «відверто».
Я намагаюся відірвати від тебе очі,
та в тебе занадто клейка суміш тебе.
Особливо в обіймах ночі
Особливо очі кольору неба.
Я дозволяю пальцям торкнутись
твого сонячного, довгого волосся -
молодого, живого колосся.
Не знав що моя оболонка здатна
витримати твою досконалість.
Я чую як б’ється моє те,
чим зазвичай прийнято любити
Єресь, я кохаю всім своїм єством
Палаю неначе лава,
та не боюся тобою згоріти.
Із усіх звуків які я коли- небудь чув,
слухав би тільки твоє сопіння
Легшим ніж зараз ніколи не був
Ніколи не знав я що маю
за спиною крила
Чи ти сон мій,
І я не хочу відчути пробудження,
Чи фарт у межах мого життя?
Я все це зясую словами байдужими.
Побудь ще зі мною,
сьогодні і до забуття.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556126
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.01.2015
автор: Anna Stasya