Бути полем, по якому прокотиться ця війна. Полем, на якому розіграється історична драма цинізму одних і боягузства (обережності?) інших. Історія так і не дала відповіді—що робити з безумцями при владі? Скільки трави вони потовчуть, доки їх буде зупинено?
І бути цією «травою». Бути тим, кого топчуть, тому що волею випадку чи долі ти опинився на шляху одержимого; колоти йому ноги нечисленними своїми будяками і знати, що й вони будуть потовчені.
І все ж вижити як народ. Вижити, тому що це головне, тому що все міняється у світі (і тепер—швидше, ніж колись), і цьому лиху наступить кінець. Головне, щоб було кому потім дивитись у небо твоїми, твого народу, очима, шелестіти твоїм, твого народу, голосом...Треба бути, серед залякування й насмішок, серед пихатості «переможців», які вдоволені собою і поздоровляють одне одного , серед неспішності й марнослів’я «союзників», які знають, що до них війна дійде не одразу, і вони повільно, почісуючись, виходять із затишної зони комфорту, а дехто й милується витівками безумця.
Це наш час, час перевірки, коли треба бути. І не забути...
Вікторія Торон
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556279
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 01.02.2015
автор: Вікторія Т.