***
Маленька
невільна пташка,
що так хоче літати!
Та ба,
пір'я на її крилах
надто мізерне,
аби втримати небо.
А мрій замало
для того, аби полетіти.
Мрії - це завжди
тільки мрії.
Вони нікому нічого не винні.
Вони нікому і нічим не зобов'язані.
Напевне,
в усьому вина
лишень
тих мізерних крил,
що ніяк
не можуть оперитися
і боляче крають
серце
маленькій пташці,
що так хоче
торкатися неба...
Та не судилося їй
ані розкрилено
підійматися вгору,
ані захлинатися
щасливим щебетом
десь поза хмарами.
А, може,
таки
судилося?
Тихо плаче
маленька
невільна пташка
у своїй
незолотій клітці.
І...
мріє!
Поки що
мріє...
(1.02.15)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556412
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.02.2015
автор: Леся Геник