Бувають іноді хвилини,
Коли у відчаї кричиш:
«Набридла ця чужа країна!».
А до своєї не помчиш…
Чого вертать на Батьківщину?
Життя тяжке в мене було!
А все ж думками туди лину,
Бо там моє рідне село…
Бо там бабусина хатинка
Без мене тяжко так зітха.
Ще пам’ята мене дитинкой
І як я швидко підросла…
Бо там мої батьки і діти,
Брат, друзі і товариші…
І де від тих думо́к подітись,
Коли так тяжко на душі?..
Бо там зовсім інакша тиша,
Інакше на ногах стоїш.
І мова наша більш миліша,
І голоса в людей ніжніш…
Тут все не так: не те обійстя,
Не так існуєш, не так спиш.
А на Вкраїні лине пісня!
А ти, біднесенька, мовчиш…
Мовчиш, бо серце не співає
Від туги, болю і жалю.
Мовчиш…То сили покидають,
Бо у чужому ти краю.
Боюся, зовсім перестане
Душа співати і літать.
Боюся я такого стану,
Бо ж я люблю, люблю співать!
Не можу я так більше жити,
Чужій людині щоб служити.
Та треба витримати все.
Ми всі для цього тут на те…
О, Боже, що ж я тут роблю?
Чужа країна… Чужа мова…
А де ж ріднесенька розмова?..
Італія Удіно 09.08.2010.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556425
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.02.2015
автор: Олена Козацька