Я вже молюсь на телефон,
Але, мабуть, не допомагає.
Це вже якийсь кошмарний сон,
І я вікно вже відчиняю.
Вже скільки днів, років, століть
Живу в руках із телефоном.
А хтось там, мабуть, тихо спить,
Захований від всіх паролем і кордоном.
Я напишу йому: "Привіт) Як справи?"
А вранці може він прочитає та відправить
Дурні слова без докору та кари,
Без сенсу, слів і без моралі.
В моїй руці нулі та одиниці,
Лиш безіменні коди від людей.
Побачить б посміх на твоїй сторінці,
І більше б і не треба новостей.
Ми у своїх давно світах
Де віртуальні навіть звуки,
Колись і ми згоримо в огнях
Як наші віртуальні муки.
Тим часом я і досі тут.
Online. Не бачу і не чую. Я,
Не я, а фейк, дурне минуле.
Змінила статус. Все. Забула.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556476
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.02.2015
автор: Мандрік Марія