За що, Тарасе, Ти боровся?
Щоб так сплюндрована була твоя земля?
Чи може кров вся,
Що ще лишилась, потікла?
За те, щоб втратила, що мала,
Що ще не мала й те забрали,
Щоб утішались супостати,
За сином, щоб ридала мати,
Коли його вели і бій
Під пильним наглядом царизму?
Ні, не за власную Вітчизну,
А за катів, що мордували,
Русі сини у битву стали.
Щоб і тоді, коли свобода
Була дана твому народу,
Коли в спокої підлий ворог
Залишив люд наш, склавши порох,
Її сини взялись до влади
Її нещасну роздирати,
Загрібши під свої крило
Все награбоване добро,
А ішим полишивши латки,
Так наживавши свої статки,
Зігнули бідную без бою
Й лишились втішені собою.
За це, Тарасе, Ти молився?
Щоб їй спокою не настало?
Ні, не за це! Ти словом бився,
Та слова твого стало мало.
Ти не жалів себе ніколи
І кров`ю написав слова
Оті, що в серце сильно колють,
За це тобі уклін й хвала.
Борець сміливий за свободу,
Що ніс мольбу свого народу
За правди писаний закон,
Який не візьмеш у полон.
Всім очі відкривавши сміло,
Дав ляпаса у царське рило
І потягнув важкий наказ –
До смерті звів дороговказ.
А так хотілось ще багато
Свою Вітчизну прославляти
Й ректи їй правдоньку свою:
Невинну, гірку та святу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556548
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 02.02.2015
автор: Tania Shakhraichuk