Такі рядки, тонкі, немов струна,
А вміщують у себе мабуть душу.
Хоч я й одружена, але із цим одна.
Муза приходить і писати змушує.
І понеслось. Строфа, немов клинок.
Уб'є незримо, навіть не помітиш.
Так - так, немов колись у полотно.
Змію б завили. Так на серці мітить.
Це може бути вдень або вночі.
Моя примхлива пані вибирає.
І підібравши до душі ключі,
Аж до останнього всі сейфи відкриває.
А я живу і тішуся з надій.
І серце так тріпоче опівночі.
Коли ж уже те озеро із мрій?
Як прийде Муза і загляне в мої очі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556549
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.02.2015
автор: М.Я.