Ковтає день хвилини,
мов таблетки.
Зима вчепилась
в кінчики дерев.
Пульсують люди,
як маріонетки,
задавши рухам
монотонний темп.
Хронічно захлинаючись
в рутині,
наосліп по асфальту
можем йти,
поки біда нас всіх
не сповістила,
поки у нас у кожного
є "ТИ"!
Де будуть очі,
як "Тебе" не стане?!
Де будуть руки,
щоб "Тебе" піднять?!
Кому так треба?!
Зачасту́ нас ранять
всі ті, з ким ми,
здавалось, до кінця...
... а будем там,
де вперше ми зустрілись,
де вперше до́торк пальців
здивував,
де бавились у серці
переливи,
де кожен з нас
кохання величав...
тримайтеся за пам`яті причал...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556571
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.02.2015
автор: Ліна Біла