У сьогодення сльози - ручаї,
Навіть пташина, не співає, - квилить...
Замріяні березові гаї,
Тепер додолу вітер гне та хилить..
Нестримно плаче він, з корінням рве,
Дерева вікові - у тріски - плавом.
А сьогодення якось ще живе,
Освітлене погрозою заграви...
Замучене без хліба та тепла,
З погаслим поглядом від безнадії...
Бо вчора доля саван сповила,
Забравши в морок недосяжні мрії.
Ще вчора у прийдешнє заглянуть,
Хотілось... називаючи на ймення...
А завтра, хтозна, може, проклянуть
Оте, що називаєм, сьогоденням...
02.02.2015.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556835
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.02.2015
автор: Людмила Світаєва