Ти моя єдина поразка
Я здобув весь світ, крім тебе
Виходить ти більше всього світу
Наша близькість нас віддаляє
Твої поцілунки роблять мене самотнім
Я утікаю до себе в середину, можна сказати до нас
Я утікаю від тебе реальної
до тебе справжньої, яка живе у моїх думках
Наші тіла стають перепоною для нас
В думках ми можемо багато більше
І я переконаний, що реальне життя у нашій свідомості
Щоб бути зі мною, ти повинна стати самою
Якщо вірити, що кожен є в кожному і все є в тобі
То жаринку мене ти віднайдеш будь де
Кожна зустріч з тобою стирає
Стирає тебе з моєї пам’яті
Нестерпно звикати до тебе, зле коли ти перестаєш бути особливою
Моя свідомість перестає помічати тебе
Часті побачення зробили так, що я перестав тебе цінувати
Коли я з тобою, ти стаєш лише дотиком
Чим більше ти поруч, тим більше
я віддаляюся від тебе
Я більше ніколи не буду так далеко,
коли мене не існуватиме взагалі –
тоді я нарешті буду завжди з тобою
Лише тоді я зможу помістити тебе
у потаємні закутки свого серця
Коли ти поруч я втрачаю розум,
а без розуму я не можу існувати
лиш коли я на самоті, коли я зібраний з думками
- ти існуєш для мене
лише у смутку я можу по справжньому жити
Наші стосунки то драма
драма – стимулятор справжнього
людського насиченого життя.
Заради краси драми, заради більшої її концентрації
Ми змушені скоротити частоту наших зустрічань до нуля.
Туга – це зустріч з тобою.
І з кожною тугою
ми все більше знайомимося,
смуток повинен стати місцем нашої зустрічі
Тому я йду від тебе назавжди
Щоб хоч щось врятувати, щоб хоч щось зберегти
з цього неба, яке ми у своєму щасті
притягнули до землі
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556885
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.02.2015
автор: Андрій Дацків продовження