Яка чудова українська мова,
Яка чудова українська ніч,
І зорі ті, і наше поле,
І мирне небо з нами пліч-о-пліч.
Як гарно слухати той спокій,
Той шум ланів, той шум степів,
Що чули в тишині глибокій
Й не помічали стільки днів.
Як гарно було знати, що новини
Нам не розкажуть про бої страшні,
Як гарно було жити у країні,
Де жах не наганяли нам вогні.
Як гарно будо прокидатись
І знати, що усе без змін,
Яке це щастя – просто не боятись
І знати, що у кожного є дім.
Як же це добре – просто жити!
І не боятись за життя близьких,
І де захочете ходити,
І не ховатись у низьких,
Брудних, смердючих тих підвалах,
Де волю нашу заховали…
А ми й не знали…ми й не знали..
Які щасливі ми були,
Допоки щастя те не вкрали,
Допоки смутку не влили…
За що ж нас, браття, так карати?
Чи ж ми вдиралися в ваш дім?
За що ж вам, люди, убивати,
На що вам панувати у краю чужім?
Хто дав вам право відбирати
У матерів єдиний сенс життя?
Хто дав вам право їх лишати
Можливості побачити дитя?
Хто дав вам право залишати
Бабусю без єдиного шматка
В хатині темній замерзати,
Без права на життя?
Чи ж ми робили таке з вашими хатами,
Чи ж ми гнобили ваших матерів?
Чи ж ми з домів вас виганяли?
Чи убивали ваших ми братів?
Скажіть лиш тільки, чи ви люди?
Чи ж є у вас свята душа?
Чи не стискаються в вас груди?..
Чи може вас це потіша?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556891
Рубрика: Патріотичні вірші
дата надходження 03.02.2015
автор: І. Куницька