Змінився час. Ми виросли з вождів.
Їх «величчю» наситились по горло.
А в небі будуть вічно-молоді
Сто янголів – болюча наша гордість.
Прийшла пора. Ми виросли з рабів.
Хоч важко так засвоїли науку.
Гримів у душах справедливий гнів,
І нація родилася у муках.
Буяє цвіт. Діждалися весни.
Яка вона заплакано-прекрасна!
Встають за правду дочки і сини.
Із квітами ростуть могили рясно…
Чорніє смерть і червоніє кров.
Та мій народ нескорений від роду.
У нього на душі святе тавро –
Любов до України і свободи.
Лилия Николаенко
Прошли вождей лихие времена,
Насытились мы мнимым их величьем…
А в небе сотни ангелов обличья,
Чьим подвигом гордится вся страна.
Покинули мы рабский свой удел
И, пусть тяжелым было обученье,
Рождалась наша нация в мученьях,
И гром в нас справедливостью гремел.
Пришла весна и вновь цветут цветы –
О как они заплаканно-красивы!.. –
Восстал народ во гневе справедливом
С цветами луг заполнили кресты.
Повсюду море крови и смертей,
Но крепок дух у нашего народа.
Любить свою отчизну и свободу –
В душе его святыни нет важней.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556965
Рубрика: Лирика
дата надходження 03.02.2015
автор: Юрий Ловкий