Гартую дух свій невмолимим – «треба!»,
Не потім і не завтра – у цю мить!
Складаю до Всевишнього молебень,
Щоб не послав завчасної зими.
З останніх сил тримаю оборону
Від повені розвеснених чуттів.
Це ж хто писав такі смішні закони:
Снага – убік, бажання – на путі?
І приміряю, як смиренний інок
Холодні ризи правил і чеснот.
А серце хлипа – зраджена дитина,
Душі чимдуж роздмухує горно.
І сумніви затято рвуться клином,
Мов наступила одкровення мить –
Коли ж ти сам схолонеш, як крижина,
То як зумієш ближнього зігріть?
Не занавішуй душу свою крепом!
Найвища святість – дарувать тепло!
Гартую дух свій невмолимим «треба!»,
Щоби на світі радісніш жилось.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557074
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.02.2015
автор: stawitscky