Як беззахисно, тихо, вільно
я пливу у твої долоні...
Приголубиш мене повільно,
і губами торкнешся скроні
Вдихнеш запах мого волосся,
Руки, - крилами - на спині.
Я лечу... Чи лишень здалося?
На яву це? Чи уві сні?
Скільки щастя мені даруєш,
Скільки затишку і тепла,
Пестиш, вабиш мене, цілуєш,
Щоб згоріла уся, до тла.
Мов художник, картину твориш...
Мов скрипаль, віртуозний ти.
І на вушко про те говориш,
що під силу лиш вдвох знайти.
Щоб лозою довкола вилась,
і від голосу вся тремтіла.
Щоби владі твоїй скорилась
і того, що і ти, хотіла.
Чи ж я можу не здатись без бою?
Не з металу я, тільки з води.
Моє сонце, піду за тобою.
Моя радість... мій любий... веди...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557289
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 04.02.2015
автор: Богданочка