[i]Ta гей, зима! Ну де це ти блукала,
Чого це ти тепер несеш сніги?
Горлиця.[/i]
Агов, зимо́, невже прийшла до тями
І натрусила свіжого сніжку?
Під ранок спорожнілими полями
Хурделиця промчала на скаку́.
Збиває хтось розпорену перину ─
Мете довкіл, аж куриться земля,
Сховалась під пухо́ву скатертину
Волога наїжачена рілля.
Запізно ти взялась хазяйнувати,
Дарма пряде замети вправна рать!
Хоч в кожухи убралися Карпати,
Та вже струмки весняні жебонять.
Дивись, весна задихала у спину,
Хоч ти сліди ретельно замела,
Вона тебе, ображену дитину,
Голубить ніжним дотиком тепла.
То залоскоче проліском чуттєвим,
Хлюпне́ в обличчя ніжний аромат,
То голосом поважним королеви
Раптово оголосить шах і мат.
І струшує тонка чорнява вишня
Дарунок твій ─ намітку снігову...
Агов, красо погордлива і пишна,
Даремно закопилила губу!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557494
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.02.2015
автор: Наталя Данилюк