Одного дня, в одному місті,
В сезон похмурий і сумний
Крізь сірі хмари, наче блискіт
Проглянув світ отой зорі.
Вона неначе та дитина,
Що в літку бігає боса,
Крізь сірі хмари в день похмурий
На Землю дивиться сумна.
Чого вона у день іскриться?
Чого не спить вона, а все
На Землю нашу, та світлиця
Все споглядає день у день?
І бачить ясна зірка в небі,
Оце, що ми не бачим тут,
Оце, що бачать тільки діти,
Але забудуть, як зростуть.
Бурхлива річка денних справ
Таких поспішних та змістовних
Затмарить не один ще розум,
Закриє всі дитячі мріі
Про світ великий та незвідний,
Та про любов, іще невинну.
Ота любов, що має крила,
Ще ніжна, наче немовля,
Не та, що робить стільки лиха,
Коли не знає міри; та,
Що носить, наче у хмаринах
І кожен день - то світла мить.
Бо та любов, як у дитини,
Що вірить в ненькини казки.
Все зірка бачить, навіть більше;
Вона все рветься помогти
Побачить істину усім нам,
Щоб краще ми отут жили.
Вона до нас тягнеться дужо,
Але далекі ми завжди,
Й вона летить, та тільки мимо..
Упала зірка..й не знайти...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557591
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 06.02.2015
автор: Rabitb