Де відлуння сріблом ллється -
Перехрестя двох доріг.
Як нікчемі заманеться,
Відбудую, моє серце,
Чарівну тобі фортецю,
Що ти сам колись не встиг...
Прірва часу поміж нами,
В вічність - зоряні мости.
Тож, не зачинивши брами, -
Що є кривдою людьською? -
Не істотою земною
Увійдеш сюди!
Що надій скарбниця містить?
Що столітній пил не вкрив?
Тут розквітне дивне місто -
Знов заможнє і безгрішне
Те життя твоє колишнє
Де стикаються вітри...
Ніц я з того буду мати,
Ран старих потурбува.
Тільки спроба покохати, -
Ні за вдячність, ні за гроші, -
Божевільна надто, може,
Але досить не нова...
Більш над тим не власна доля
Та очей не відводи.
Наче гострим лезом болю
Десь на заході окреслен
Небокрай за перехрестям...
Адже хто є ти???
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=55784
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 23.01.2008
автор: Нежить