Ковтали кулі збуджені тіла,
Стелили землю (Бог не дав же снігу).
Цим божевіллям забавлялось лихо,
Яке жадоба тихо привела.
Стояли діти нишком в темноті,
Їх ворожили постріли гармати,
А за вікном кричала бідна мати
В такій незвичній, злісній самоті.
Шматок землі... летить тобі в лице,
Подяка Богу, - не шматок набою.
І дим здаля смертельною стіною
Огорне помарніле деревце.
Шматок землі... а варто це того́ ?
Отих смертей в скаженім божевіллі...
Всього того́ безлюдського свавілля,
Задля "шматка землі" лиш одного́....
Шматок землі... приблизно два на два, -
Оце і все що вибореш в двобої,
І принесуть до неньки ледь живої
Такі безглузді вдячності слова.
Шматок землі поїли до країв
Смертельні рани братських двох народів
На "зебрах" переритих переходів,
На радість давніх справжніх ворогів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558214
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 08.02.2015
автор: Юрась Пухнастий