осінь кришилася
осінь розширилась тишею . скільки ж бо нам залишилось ранок
(чи ранків?)
загоїти
чуєш, тремтить голос
бачиш, судомно здригаються тріщини через кригу
я (про)тікаю в тріщинах тих рибою
я (розті)каюся в них
я ж бо собою . своїми кістками . своєю лускою встеляю усі береги дністра
- самотність моя сестра
я вже безвітряна
я вже знекровлена
я вже зневірена
шкіра моя на смак холодна / сира і сіра
волосся ж на запах сиве
//
а осінь шепоче : "прокинься
чи хоч би прикинься
щасливим"
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558259
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.02.2015
автор: Грушовська Катя