1
А сніг летів. Летів і ще не знав,
Чи на Землі йому будуть радіти люди,
Стелився їм під ноги, одягав дерева й вулиці у білі килими.
Від сяйва зір п'янів і малював,
На тілі міста як маляр, свої етюди,
Білив стежки й дороги. Простеляв пухову ковдру, снігову, перед людьми.
2
А люди йшли ступаючи у сніг,
Топтали ніжність, що для них післало небо,
Вже їх світанок сонцем зустрічав, а сніг летів, торкавсь цілунками облич.
На кожнім з них лишав незримий слід,
Та тільки людям тої ніжності не треба,
А хтось із них дратовано шептав:"Коли ж той сніг уже зупиниться? Коли ж?"
3
Зимовий день зігрівся, розімлів,
У полудневім сонці пестилося місто,
І танув сніг. Моталися в клубки - струмочки плетева,
що виткала зима,
І зрозуміло без банальних слів,
Що за вікном за мить усе позбулось змісту,
А сніг чекав, бо знав що звисоти, вночі розлиє він білила крадькома.
09/02/ 2015
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558473
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.02.2015
автор: Наталя Хаммоуда