По снігу, по веселому,
Що бадьорить і мружиться
Я мчав чимдуж наопашки,
Мов квітень до весни,
Уже давно не ряжений,
Уже давно не суджений
За міражами синіми
Невистужених снів.
На голос твій притишений,
На повів незабудчиний
Кілометри стелилися
Кордонами зими.
А шлях мостивсь болотами
Та огризався кручами,
А я спішив сказати те,
Що досі не зумів.
А пообіч хилилися
Тополі із калинами,
Заходилися реготом
Сороки і сичі,
Роки жебрали спокою,
Мов старці із торбинами,
Лиш я до того спокою
Не підберу ключів.
Я доповзу до обрію
Знесилений до відчаю,
Де твій туман самотності
Заходиться у плач,
Щоб на останнім подиху,
Повінчаний із вічністю
Іще устигнуть видихнуть
Покаянне «пробач».
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558493
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.02.2015
автор: stawitscky