Без думки хаяти чуже,
Коли своє не будували.
Не зберегли оте своє,
Що гендлярам подарували.
Подарували так, на згадку,
Про велич, що народ створив.
Тепер бідуєм наостанку,
Та л’ємо кров з останніх сил.
З останніх сил, спираючись на руки,
Ми розірвали сердце на шматки.
Ми ставимо героям лиш погруддя,
Та мов би тінь, змиваємо сльозми.
Змиваємо оті криваві рани,
Що нам кайдани в руки розітерли.
Та знову, зверху, нами правлять пани,
Що раз мандруючи,з народом,до Говерли.
Дивіться всі, з народом ми єдині.
Ми премось в гору, нам це до снаги.
Та з ними небо не таке, не синє.
Та одяг на народі, лиш латки.
Пошматували, на латки роздерли
Мою країну, а народу зась.
Оті усі, що кличуть до Говерли
Оті усі, яким потрібна власть.
Потрібна влада, щоб зігнули спину
Моя країна, добрий чесний род.
Я дочекаюсь славної картини,
Коли з колін підніметься народ
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558611
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 10.02.2015
автор: Dema