Коли над Донбасом сонце чорніло
У горі й печалі народ наш сивів
Злетів ти над світом, бо серце горіло
Собою закривши усіх матерів!
Потворами скриплять ворожі танки
Утюжить рідну землю чужа орда
Темними стали навіки сонячні ранки
Від материнських сліз пов'яла трава!
Останнім громом б'є в життя блискавиця
Не та, що з неба, а та, що з землі
Послана кривавими руками вбивці,
Якого пригріли аж десь у Кремлі!
Загинув в повітрі, обнімаючи землю,
Що зростила й яку так любив
Україну, дружину, сонце й Говерлу
Серцем солдата великим своїм!
Геройство твоє, мрії й любов
Роки не закриють і сиві тумани,
Бо вічно звучатиме твоя доблесна кров
В незгаснім житті твоєї Вітчизни!
В бою ти загинув, захищаючи землю
Твій подвиг синівський, ратний
Ранковим ти сонцем увірвався в безсмертя
Дзвонами долі і вічно живий!
Любили тебе не тільки Карпати, –
Вся Україна схиляє чоло
Твоє все життя – подвиг солдата, –
Стало Донбасу надійним крилом!
Копрами тужить земля шахтарська
В журбі застигти старі і малі
Переможними стануть акорди львівські
Прочитані правдою на донецькій землі!
Батьківським був для солдатів
Твій голос суворий і погляд ласкавий
І руки – мужні й великі, –
Що кожного, як сина, готові обнять!
Ти всіх солдатів зміг так полюбити,
Бо виростали вони як у моря прибій
З ким ти прагнув усе земне розділити, –
Навіть подих останній свій!
27.12.14
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558616
Рубрика: Патріотичні вірші
дата надходження 10.02.2015
автор: Василь Констянтинович