В руках сорочка, теплота фланелі,
Стискають пальці болісно манжети.
Ти так хотів, ти так спішив до неї,
Ну, що ж, нехай приймає естафету.
Чужа сорочка, рідні аромати,
П’янкий, звабливий запах пальмарози.
Не боляче, лиш важко розігнати
Ці непотрібні, лишні, дивні сльози.
Туман в очах від запаху сандалу,
Різдво, імбирне печиво, шизандра…
Ти весь був мій, було тебе так мало,
Покинув ніч під звук моєї мантри.
Покинув дім твій запах базиліку,
Лаванди, одурманливої м’яти.
Казав до безкінечності, до віку,
Не смій тепер ніколи обіцяти…
Моє життя не має аромату,
Вона тепер отримує букети.
Мускатні сни покинули кімнату,
Тепер тут біль, самотність, сигарети.
Та сонце кров повільно остудило,
І шви тепер не боляче знімати.
Ти знаєш, не тебе я так любила,
А всі ці незабутні аромати.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558809
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.02.2015
автор: Інель