[b]* * *[/b]
Вона зривала первоцвіт,
і забуття собі благала,
І, що від неї хоче світ[i][/i]
Вона не знала.
Туманом небо розлилось,
Вона все втратила, що мала,
Забула, що все рушилось –
Вона кохала.
Чорнилом писані листи
Сто раз переписала кров’ю,
Щоб хоч рядками зацвісти
В словах любов’ю.
Та невмолимий долі крок
Йшов, все руйнуючи, до цілі,
І часу сипався пісок
На квіти білі.
Очима кольору в мигдаль,
Немов вогнем, душа хміліла
Але вона за ним печаль
Не відпустила.
Я тиснув руки ніжно їй,
Благав не руйнувати осінь,
Що залягла в душі моїй
З її волосся.
Вона ж зривала первоцвіт
І приховати не зуміла
Тремтіння ніжної руки -
Вона завжди його любила.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558848
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.02.2015
автор: Олаф Халді