М’якою хустинкою сну огорнуся
І вії натомлені млосно зімкну.
В солодку безодню м’ячем покочуся.
У млявій знемозі безжурно засну.
Не знаю, як тіло, а мозок полине
(Лишивши реальності відгук лиш свій)
В магічно-незвідану дальню країну
Надій і бентеги, й нездійснених мрій.
Блукатиме довго в долинах незнаних,
Злітатиме птахом до самих зірок,
Сукатиме прядиво щемно-неждане
Принишклих у схованці грішних думок.
Чи сплю, а чи марю? Чи то спочиваю?
Згадати не можу побачених див.
Розплющую очі – видіння зникає.
А в серці – уламки розгублених снів.
© Ірина Васильківська
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558881
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.02.2015
автор: Ірина Васильківська