Гірка сльоза з очей котилась ,
Як та образа за народ .
Бо ейфорія полонилась ,
Усім не вистачило квот .
Мудрість приходить лиш з роками ,
Так було досі, зазвичай .
І йдемо знову ми до храму
Омріяний шукати рай .
Надія будить нас що ранку ,
Свідомість прибира до рук
Все поглинає до останку
Знов відчуваю серця стук .
Воно в тривозі за державу ,
За землю нашу , за дітей ,
За ті клейноди , за булаву .
Вкраїна кличе знову : ГЕЙ !
Проснись ,козаче, годі спати !
Скінчився летаргічний сон .
Вже час прийшов з колін вставати
Та позбавлятись перепон .
На Січ рушай , вона чекає .
Та нагостри перо своє .
Державна воля утікає .
Хто її зараз продає ?
Болючі примхи долі злої
У котре хоче повторить .
Чи те він відає , що коїть ?
Невже те серце не болить ?
Тернистий шлях випробування
До волі йдемо сотні літ
І кожен раз ніби в останнє ,
Знов вирушаючи в політ ,
Згадаємо дітей Вкраїни ,
Котрі за матінку в боях
Все віддавали до краплини ,
Забувши з рештою про страх .
Сьогодні сила у єднанні .
Спасіння наше в цьому є .
Не в перше, мабуть й не в останнє
Таке питання постає .
Чи з рештою навчить нас доля
Власне коріння цінувать ,
Бо ще з часів татар , монголів
Ми втратили не тільки рать .
Щось важливіше , генетичне .
Адже ми нація , народ
Талановитий , поетичний ,
Достойний жити без господ
Тут на землі своїй квітучій ,
Де гори наші і гаї ,
Де наш Дніпро тече , Славутич ,
Де рідні навіть солов’ї .
Сергій Бабінчук .
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558948
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.02.2015
автор: Сергій Бабінчук