Я мріяла відчути твої крила,
Що вітром наповнялись мов вітрила,
В яких жила та величезна сила,
Що з обрію мої думки знесла.
Ті крила затуляли мені горе,
Несли мене над світом понад гори.
"Їх в світі жодна сила не поборе", —
Аби Ти їх угору підіймав.
І не кидали тіні над землею,
Світили мені ясною зорею,
"Ще не покрилися багном, іржею,
Як в тих, що опустили їх давно?"
Жага була тих крил твоїх торкнутись...
У їх тепло безмежне загорнутись,
І крилами СВОЇМИ простягнутись
До тих вершин [b]що Ти... що я... що ми...[/b]
[i]Та вже не манять крила поза обрій,
Бо так багато у жаги теорій.
І на пандем байдужості ти хворий:
Байдуже вже...[b] що ти?.. що я?... що ми?...[/b]
[/i]
Попередня версія:
Крилатий
Так хочеться відчути твої крила,
Що вітром наповняло мов вітрила,
В яких живе та величезна сила,
Що з обрію мої думки знесла.
Ті крила затуляють мені горе,
Несуть мене над світом понад гори.
Їх в світі жодна сила не поборе —
Аби Ти їх угору підіймав.
І не кидають тіні над землею,
Хоч світять мені ясною зорею,
Ще не покрилися багном, іржею,
Як в тих, що опустили їх давно.
Як хочу я тих крил твоїх торкнутись...
У їх тепло безмежне загорнутись,
І крилами СВОЇМИ простягнутись
До тих вершин що Ти... що я... що ми...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559002
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.02.2015
автор: Мирослава Муромська