Голубими нитками вишивала матуся сорочку,
У юнацьке життя із любов*ю виправляла мене,
А життя те,немов водопад,мов бурхливая річка,
Пролетить мов та мить-в одну мить промайне!
Вже й матуся,голубонька сива до хати чекає,
Що повернеться син,ніжно руки її обніме!
Лиш у сні знов насниться дитинство моє босоноге,
Рідний дім,рідний сад-там життя все моє!
Я повернусь матусю до тебе з далекого краю,
Ти ж до серця пригорнеш,ласкаво обнімеш мене,
Там від туги за ніжністю,мамо,твоєю згораю,
Ту сорочку стареньку вдягну-та згадаю усе!
Твої руки,матусю,старенькі обнімуть дитя,
Де душа,переповнена ласкою в дитинстві була,
Де весняні дороги,калинові гаї,волошкові поля,
Тут мій дім,тут моя Україна-тут моя земля!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559274
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.02.2015
автор: Леся Утриско