Такий в душі застій невиносимий,
Така нудьга і туга в ній страшна...
Лиш рідні очі дивляться німими
Протестами і спалюють дотла
Нічні страхи. І відчай, і тривоги.
Мій час на тому майже зупинивсь.
Лишень в душі маленька крапля втоми,
Бо ти за неї деколи моливсь.
І вже пора не мовити ні слова,
Зціпивши зуби, йти на компроміс.
Бо знаєш, світе, я тепер готова,
Щоб ти в мені надією проріс
Нарешті знов, а, може, і востаннє.
Хто пише долі, - того не виню.
Лише б нехай надії на світанні
Стоптали злоби і брехні стерню.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559277
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.02.2015
автор: Марічка9