Ти тепер уже не мій, і я це знаю,
Але все-таки з надією чекаю,
Що пробачиш мені, любий, і тоді
Ми згадаємо хвилини неземні…
Тихо шумить вітер, плаче поле,
Що до мене не повернешся ніколи…
І нехай тепер ти з іншою! Нехай!..
Та усе ж в моєму серці зла печаль…
Не виню тебе, сама в усьому винна!
Вже й не знаю, чи була якась причина,
Коли я тебе покинула тоді…
Думала: зустріну кращого в житті…
Може, й кращого знайшла, це Божа воля...
Але знаю: не таку хотіла б долю…
Ти скажи, чому про тебе знов згадала?
Чом жорстоко так любов тоді прогнала?..
Що ж, нам, видно, не судилась разом бути…
Може, й краще... Але як тебе забути?!.
Заспокоїти я серце постараюсь,
Бо кохаю, та … ніколи не признаюсь…
1994р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559364
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 13.02.2015
автор: РОЯ