Ти віддаляєшся від зоряних сонат...
А може... світло освітило райдужні куточки?
Засліплюючи щастям більш, ніж сто карат,
Ти роздробляв душевні брили на крихкі шматочки.
Я віддаляюся від зоряних сонат...
А може...розімліла під палючим сяйвом серця?
Знесилена багаттям пристрасті, стократ...
Гасила полум'я жоржинами краси, з відерця...
Все ж віддаляючись...ти ближчав з кожним днем,
Тулився тихим вітром до весняних анемонів,
Кружляв в пустелі слова, жаданим дощем...
І визволяв, блукаючі думки, з тенет шаблонів...
Ти знову тут... на віддалі зіниць жаги...
Ти знову поруч... в сонячних розпечених обіймах...
Солодким медом, зібраним з долонь снаги,
Ти розтікаєшся...Твій промінь зачепивсь на віях...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559796
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.02.2015
автор: Лілея Дністрова