Да все могу еще успеть!
Мой гроб лишь семечко из кедра.
Расти средь леса и глядеть
На солнцедощевую щедрость!
Из дуба ветви обрывать,
Чтобы мой кедр высоким вырос.
Лелеять иль не придавать
Значенье смерти?Яму вырыть?
Да нет!Пусть вороны клюют
Немое тело!Если помнишь,
Что можешь к вечеру уснуть
Навеки вечно,то опомнись!
Значение ты придавай
Молитве,Богу,маме,дочке!
И лишь себя не придавай
Вот в этой день,минуту,ночку!
Ты делай добрые дела!
Ты можешь словом,мыслью,целью!
Ты в гроб одна войдешь!Несла
Я кедр,что может стать постелью...
Вірші писати легко.Всі думки
Тоді відпустиш.Думати не треба.
Із слів ти поназбіруєш рядки.
І кинеш край самісінького неба.
Щось причепуриш.Десь неологізм
Посередині як пасок підв"яжеш.
Ось тут пасує сум,тут-героїзм.
Щоб плакати.Або щось інше скажеш.
Та хто тебе читає?!Сірий кіт
В кімнаті,за яку нічим платити?
Або якесь дівча через сто літ
Почне тебе по щирому любити?
Та вірші мої-пацерки душі.
Тлумачити не треба,що то святість.
Від посмішки найкращіїї ключі,
Що мають найкоштовніщую вартість.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559879
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 15.02.2015
автор: Відочка Вансель