Людина до безмежності незрима,
Шовковими нитками осяйними
Вишита душа її, ця купина неопалима.
З вразливим серцем й світлими очима
Вона з’явилася на світ, а за плечима
Нічого зовсім, нічогісінько нема,
І тільки доля біла, мов канва,
Яку червоними і чорними нитками
Зашиє серце. А з роками
Ті візерунки пам’ять збереже,
Узори посмішок, любові, безнадії,
Здійснені та нездійсненні мрії…
Людино, допоки в світі цім живеш,
Щоразу думай, яку ти нитку обереш…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560026
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 15.02.2015
автор: Марина Цуркан