Гілля умерзло в сірий небозвід
Немов душа у скрижанілий відчай.
Думки-котята носом в стінку тичуть –
Знесилені, голодні, ще живі.
Шмагають гнівно тисячі питань,
Скрутивши тишу в турбулентний вихор.
Глузлива маска гонору і пихи
Поклала пальці миру на гортань.
І лютий, як лихий еквілібрист
Завмер на нитці над глухим проваллям.
Складає вкотре ойкумена залік
І вкотре зводить очі догори.
А там уже втомилися прощать
І закликать до віри і любові…
Доки в серцях мовчить Господнє Слово,
Доти царює Каїна печать.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560237
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 16.02.2015
автор: stawitscky